Ввічливість є гарною якістю, вона робить нас приємними людьми та співрозмовниками, з якими хочеться спілкуватися знову і знову. Але навіть добрі риси можуть нам шкодити, якщо заходять надто далеко.

У прагненні зберігати гармонію, уникати конфліктів і запобігати образам ми можемо піддаватися спокусі вдатися до надмірної ввічливості.

Примітно, що саме через неї у спілкуванні нерідко виникає непорозуміння та сумнів у щирості, яких ми хочемо уникнути.

Ось кілька причин, чому надмірна ввічливість може зіпсувати стосунки.

Ти культивуєш нерішучість і залежність від оточуючих

Ввічливість може виявлятися в умінні вчасно вибачитись або донести неприємну інформацію тактовно, а може виступати як фундамент для нашої нерішучості та залежності від оточуючих.

Наприклад, ти можеш щосили намагатися ігнорувати нападки родичів тільки через те, що хочеш залишатися ввічливим і поважним. Але така тактика не допомагає відчути себе краще і зрештою розібратися з проблемами спілкування.

Через це ти можеш потрапити в пастку залежності від оточуючих, продовжуючи миритися з їхньою думкою та вчинками, які тобі шкодять, і навіть не намагаючись з неї вирватися.

З іншого боку, бажаючи викликати позитивні емоції у людей, ми можемо перегинати з ввічливістю і через це почуватись не у своїй тарілці. Нерідко потреба зробити інших щасливими призводить не до ввічливої, а до догідливої ​​поведінки, яка також закінчується залежністю від оточуючих, а ще невпевненістю в собі.

Високий шанс, що, звикнувши виявляти надмірну ввічливість, ти просто забудеш про те, чого хочеш сам. Через це твоя самооцінка скотиться вниз, як і задоволеність життям.

Тебе не розуміють

Вдаючись до надмірної ввічливості, може бути складно донести до співрозмовника те, що хочеш сказати. Сенс чи наміри губляться, тому що ти не даєш їм вирватися на поверхню, що призводить до неправильного тлумачення та розуміння.

Наприклад, ти дуже хочеш вирішити робочий конфлікт, але не наважуєшся зробити це відкрито, тому ховаєш справжню суть розмови за безліччю слів, покликаних згладити кути.

Колеги не можуть усвідомити, хвалиш ти їх, лаєш чи просто кажеш щось, аби заповнити незручну паузу на нараді. У результаті, не бажаючи нікого образити, ти залишаєшся в дурні.

Колеги тебе так і не почули, конфлікт лишився невирішеним, як і проблеми, які він приніс. А буває, що ми взагалі мовчимо з ввічливості в моменти, коли настав час проявити себе і на весь голос заявити, що нас щось не влаштовує.

Намагаючись залишатися тактовними, ми дозволяємо іншим чинити не найкращим чином. Наше мовчання тлумачиться як ухвалення чи підтвердження того, що все йде так, як треба.

Ти приймаєш позицію «Найкраще — ворог хорошого»

Будь-який прогрес є протилежністю повсякденності. Наприклад, якщо хочеш розвивати гарну звичку, доведеться відмовитись від тих, що їй протистоять.

І якщо ти схильний до надмірної ввічливості, то ти можеш подумати, що найкраще — ворог доброго, а потім відмовитися від задуманого. Особливо якщо воно може принести незручності не тільки тобі, а й оточуючим.

Наприклад, ти вирішив вставати рано-вранці, а твоя дівчина не згодна на зміну розпорядку дня. Замість того щоб почати ставати «ранньою пташечкою», ти думаєш, що ваш спосіб життя в цілому не такий уже й поганий і відмовляєшся від своєї ідеї. А все тому, що хочеш бути ввічливим до дівчини, яка не хоче підтримати твій почин.

Справжня ввічливість у цьому випадку — тихо вислизнути з кімнати після раннього пробудження, щоб не заважати їй спати, а не відмовлятися від змін, заспокоюючи себе та вигадуючи безліч виправдань.

І знаєш, як це відбивається на твоїх стосунках? Ти стаєш незадоволеним та розчарованим. Ці почуття накопичуються, створюючи напругу, образи та конфлікти, які рано чи пізно можуть стати причиною розлучення.

До того ж принцип «Найкраще — ворог доброго» не поєднується ні з особистісним зростанням, ні з здобутками. Не дозволяй надмірної ввічливості віддаляти тебе від успіху та нових починань, які можуть його принести.

Ти стаєш схильний до вивченої безпорадності

Вивчена безпорадність — це переконання, що ти не в змозі контролювати своє життя і стати причиною змін, яких так прагнеш. Вона може з'явитися після того, як кілька спроб досягти чогось виявилися невдалими, а також якщо ти звик покладатися на інших замість того, щоб відповідати за власне життя.

Через надмірну ввічливість ти можеш проявляти пасивність, змінювати свою думку і поведінку залежно від того, чого хочуть від тебе оточуючі, тим самим підживлюючи свою вивчену безпорадність.

Проблема в тому, що людям не подобається спілкуватися з тими, хто не вміє самостійно приймати рішення, нести відповідальність чи намагається перекласти найменші завдання на чужі плечі.

Крім того, вимушена безпорадність робить тебе людиною, яка воліє нити і скаржитися замість того, щоб взятися за вирішення проблем. Такий підхід до життя відштовхує від тебе оточуючих, а ще підкріплює твою невпевненість у собі.

Ти можеш здаватися нудним та підозрілим

Надмірна ввічливість може змусити тебе здаватися нудним та підозрілим в очах інших людей. Особливо якщо через неї ти звик кивати, погоджуючись з тим, що тобі не подобається, а також мовчати в моменти, коли потрібно відстояти свою думку.

Навряд чи тобі самому подобається спілкуватися з безхребетними людьми, які не вміють виявляти характер і говорити про те, що думають.

Щоб не відштовхувати оточуючих, борись із надмірною ввічливістю, намагаючись виявляти щирість, а також заявляючи про свої переваги та речі, які ти ніколи не потерпиш.

Спочатку це може здатися складним завданням, але, попрактикувавшись, ти зрозумієш: саме це є ключем до якісного спілкування та стосунків, а не спроби постійно здатися добрим та згодним на все.