Опинившись у минулому, нам було б непросто розповісти про своє життя таким чином, щоб історія виглядала реалістичною.

Обережно: 18+! 

У Telegram-каналі MEN’S CULT ділиться перевіреною інформацією про секс, стосунки та красиві картинки. 

Приєднуйтесь!

Уяви, як селянинові із середньовічної Європи слухати про польоти на Місяць, комп'ютери, громадянські права, сучасну медицину.

Так само неймовірно, часом казково виглядають для нас картини повсякденного життя з минулого.

Смертна кара для розваги натовпу

Сама собою публічна смертна кара — це метод залякування, демонстрація неприпустимості злочину. Бажано, щоб вистава побачила якнайбільшу кількість людей.

Телебачення чи щоденних газет із фотографіями у Середньовіччі ще не було, тому страти проводились у день якогось масштабного свята. Коли на вулицях повно городян. Ті й не проти були подивитись, все-таки не щодня таке шоу влаштовують.

Найчастіше стратили через повішення, для цього на кожній міській площі або в центрі села постійно була шибениця. Навіть порожня вона нагадувала про можливий і досить сумний результат для ворогів государя. Злочинців, що найбільш виділилися, залишали висіти на кілька днів або тижнів.

Рідше вдавалися до обезголовлення, тут потрібний досвідчений кат, що зможе завершити справу одним ударом.

В іншому випадку видовище виходить зовсім неестетичним. Цей вид страти зазвичай застосовувався до людей знатнішим.

Вважалося, що вони загинуть без мук, хоча кат міг і промазати кілька разів, особливо у випадках, коли про це наполегливо просить король.

Потім голови страчених могли виставити на загальний огляд. Чи це викликало співчуття у селян, але напевно вселяло страх потенційним змовникам.

Розкрадачі могил

Наскільки парадоксальним це не здавалося, але розкрадання могил стало найбільш масовим в Епоху Відродження. Поховання відомих і багатих людей зазнавали руйнування протягом усієї історії. Метою були коштовності, що вирушали в землю разом із померлою людиною.

Майже всі гробниці фараонів розграбували задовго до приходу сучасних археологів.

Однак у цьому випадку ми говоримо про злодіїв, які приходили за тілами найпростіших людей. У XV-XVI століттях активно розвивалися всі науки і зокрема медицина.

Для підвищення знань з анатомії були потрібні тіла, бажано найсвіжіші. Попит намагалися задовольнити страченими злочинцями, але незабаром їх не вистачало. Тоді виник чорний ринок, де промишляли викрадачі тіл.

Вдень вони спостерігали за похороном, відзначаючи свіжі могили. Дочекавшись ночі, злодії поверталися з лопатами та возами, витягали мерців та везли їх анатомам.

Траплялося так, що навіть викрадачі не встигали задовольнити попит, у цьому випадку на справу вирушали студенти-підмайстри. Відомі випадки їхнього затримання і навіть страт. Явище стало настільки масовим, що виникла потреба у новій професії — доглядач цвинтаря.

Виклик на дуель

Кожен знає, що означає фраза "кидаю вам рукавичку": це виклик на дуель. Здається, що це щось із давнини, але насправді дуелі практикувалися аж до початку XX століття.

Настільки регулярно та повсюдно, що ми й сьогодні пам'ятаємо, як звучить виклик. Залишається тільки підняти рукавичку, призначивши місце та час. Важливою особливістю дуелей є використання однакової зброї.

Таким чином, жодна зі сторін не отримує технологічної переваги, все вирішується навичкою. Спочатку використовувалися мечі та шпаги, потім дійшло діло і до вогнепальної зброї.

Слід зазначити, що дуель залишалася атрибутом знаті, адже селянин у відсутності зброї крім сокири чи ще якихось вил.

Втім, на Дикому Заході справи були інакше, там, навпаки, хоч якась зброя була майже у кожного, принаймні в будь-якому будинку.

Різниця із сучасним викликом «підемо вийдемо» полягає в тому, що йдучи на дуель, ти готуєшся вбити або бути вбитим.

Довгі та небезпечні мандрівки між містами

Скільки зможеш пройти за день? А якщо з вантажем чогось цінного, але тяжкого? Напевно кілометрів 30, можливо, 40, якщо постаратися. Тепер уяви, що ніяких асфальтованих доріг не існує, можливо, щось залишилося від Римської імперії, але це поблизу великих міст.

На невеликому видаленні вже земляні колії, що змінюються стежками та напрямками. Будь-яка дальня подорож ставала не тільки важкою, але ще й небезпечною для життя випробуванням.

Існували всього два способи пересування: пішки або верхи на якійсь худобі. Якщо ти селянин, то навряд чи маєш коня, але підійде й осел із возом.

Так і йдеш кілька днів, може, й кілька тижнів залежить від погоди. Ніяких карт, тим більше ніякого навігатора, та й запитати особливо нема в кого.

Якщо ж зустрінеш когось на своєму шляху, то краще тримати вухо гостро. Потрібно стежити і за припасами — до найближчого заїжджого двору три дні ходу.

Скінчиться вода чи зіпсується їжа — рахуй пропав. Та ще й звірі дикі, вовки та ведмеді, адже ти йдеш їхніми законними володіннями. Краще б удома сидів, ріпу вирощував і бід не знав.

Тілесні покарання за злочини

Напевно, простіше перерахувати злочини, за які не належали тілесні покарання. Цього можна було уникнути, сплативши штраф, але хто ж міг собі таке дозволити?

Тільки графи та інші барони та маркізи. Для них закон ніби не писаний, живуть у своєму світі. Інші за будь-яку провину розплачуються болем, часто каліцтвами на все життя.

Відрізання носів та вух у різні часи практикувалося у всіх країнах світу. Таку людину відразу помітиш і знатимеш, що вона злочинець, варто триматися подалі.

Якщо вчинив простіше злодіяння, то обійдешся ударами палицею або батогом. Хоча за старанності виконавця будь-яке покарання може стати смертельним або завдати непоправної шкоди здоров'ю.

Буде погано, якщо хтось дізнається, що ти чаклунством промишляєш. Тут тортури гарантовані, навіть якщо одразу у всьому зізнаєшся.

Грішну плоть потрібно очистити розпеченим залізом або розтяжками якими-небудь. Так за період активного полювання на відьом у Європі було вбито не менше 50 000 осіб, ще більша кількість зазнавала тюремних ув'язнень і тілесних покарань.

Говорячи про відьом, що страждають, зазвичай забувають уточнити, що більшість засуджених за чаклунство були чоловіками. Втім, це тому, що відьом стратили набагато частіше, ніж чаклунів.