Штучний інтелект, квантові комп'ютери, космічні ракети, електромобілі та інші прекрасні технології, які обіцяють змінити наше життя, регулярно змушують людство витрачати суми, від яких у пересічного чоловіка починає сіпатися око. Проте якщо трохи відійти від заголовків фінансової преси й подивитися на масштаб світової економіки, з'ясується, що вся ця грандіозна технологічна революція коштує нам приблизно стільки ж, скільки нормальній родині коштує захоплення батька риболовлею.
Приблизно раз на двадцять чи тридцять років людство знаходить собі нову технологічну іграшку, навколо якої збирається величезна кількість розумних, амбітних і дуже зацікавлених у грошах людей. Підприємці бачать можливість побудувати нові імперії, інженери нарешті отримують бюджети на реалізацію своїх фантазій, фінансисти придумують способи заробити на майбутньому, журналісти отримують матеріал для тисяч захопливих статей, а політики раптом починають розумітися на речах, про існування яких ще пів року тому навіть не підозрювали.
Після цього всі разом оголошують, що світ стоїть на порозі найбільшої революції в історії людства, хоча людство, якщо пригадати попередні заяви, стоїть на цьому порозі приблизно з моменту винайдення парового двигуна.
І починається найцікавіше. У нову технологію вливають мільярди, компанії з абсолютно незрозумілими бізнес-моделями отримують оцінки, що перевищують бюджети невеликих держав, а чоловік, який ще вчора продавав програмне забезпечення для бухгалтерії, сьогодні вже виступає на конференції в Дубаї та пояснює, як його компанія змінить майбутнє людської цивілізації.
Зазвичай через кілька років частина цих компаній зникає, інвестори виявляють, що майбутнє цивілізації виявилося трохи менш прибутковим, ніж обіцяв фінансовий директор, а світ отримує нову інфраструктуру, кілька справді революційних продуктів і невелику групу людей, які заробили фантастичні гроші.
Після чого всі починають шукати наступну технологію.
Технологічна бульбашка: людство знову закохалося
Мені завжди подобалося, як прихильники теорій змови намагаються знайти за черговим технологічним бумом якусь таємну організацію, що контролює світову економіку, уряди, корпорації та, ймовірно, погоду на вихідних. Насправді для виникнення технологічної бульбашки не потрібно жодної змови. Достатньо кількох мільйонів людей, кожен із яких хоче заробити трохи більше грошей, отримати цікавішу роботу, підвищити власний соціальний статус або нарешті пояснити дружині, навіщо він купив акції компанії, яка поки що нічого не виробляє.
У XIX столітті британські інвестори масово вкладали гроші в залізничні компанії. Залізниця була приблизно тим самим, чим сьогодні є штучний інтелект: технологією, яка обіцяла радикально змінити економіку, створити нові ринки й зробити багатими всіх, хто встигне зайняти правильне місце до відправлення поїзда.
І треба визнати, що сама технологія справді виявилася геніальною. Залізниці змінили торгівлю, промисловість, географію міст, мобільність населення та взагалі уявлення людини про відстань. Проблема полягала лише в тому, що далеко не кожна залізнична компанія, акції якої купували захоплені інвестори, мала шанси заробити гроші.
Десь будували маршрути, які не мали достатнього пасажиропотоку, десь витрати на будівництво виявлялися значно вищими за очікування, а десь підприємці просто чудово заробляли на продажу акцій, залишаючи питання майбутньої прибутковості залізниці наступним поколінням.
Знайома історія, чи не так?
Наприкінці дев'яностих приблизно те саме відбувалося з інтернетом. Достатньо було додати до назви компанії магічне «.com», щоб її засновники почали відчувати себе людьми, які стоять біля витоків нової економіки. Інтернет-магазини, портали, пошукові системи, сервіси доставки, компанії, які продавали через інтернет корм для собак, і компанії, які взагалі ще не визначилися, що саме продаватимуть, отримували величезні інвестиції.
Потім бульбашка луснула, значна частина цих прекрасних підприємств зникла, а інтернет залишився. І, що особливо цікаво, через двадцять років людство вже не могло нормально функціонувати без технології, на якій свого часу втратили гроші тисячі інвесторів.
Ось у цьому й полягає головний парадокс технологічних бульбашок: вони можуть бути фінансовою катастрофою для конкретних людей і водночас прекрасною інвестицією для людства загалом.
Щоправда, людство рідко надсилає компенсацію тим, хто оплатив його прогрес.
Мільярд доларів: багато це чи мало?
Є одна особливість людської психіки, якою дуже люблять користуватися журналісти. Ми практично не здатні нормально сприймати великі числа, особливо коли йдеться про гроші, яких у нас ніколи не було й, найімовірніше, не буде.
Якщо написати, що компанія витратить десять мільярдів доларів на розвиток штучного інтелекту, читач відчує приблизно те саме, що відчував би, якби йому повідомили про відкриття планети, розташованої за кілька мільярдів світлових років від Землі. Цифра величезна, усвідомити її неможливо, а тому залишається лише захоплено дивуватися.
Проте в економіці абсолютні цифри без контексту мають приблизно таку саму цінність, як інформація про витрату пального автомобіля без уточнення, чи йдеться про Fiat 500, чи про кар'єрний самоскид.
Якщо невелика компанія витрачає мільйон доларів на розробку нового продукту, це може бути рішення, від якого залежить її існування. Якщо велика міжнародна корпорація витрачає той самий мільйон, цілком можливо, що генеральний директор навіть не знає про існування цього проєкту.
З державами ситуація аналогічна. Десятки мільярдів доларів для невеликої економіки можуть означати колосальне навантаження на бюджет, тоді як для Сполучених Штатів, економіка яких вимірюється десятками трильйонів доларів, це зовсім інший масштаб.
Саме тому, коли ми читаємо про чергові фантастичні витрати на технологічну революцію, цікавіше дивитися не на кількість нулів у заголовку, а на частку економічних ресурсів, яку суспільство спрямовує на розвиток цієї технології.
І тут починається найцікавіше: навіть надзвичайно амбітні технологічні програми нерідко виявляються значно скромнішими в масштабах усієї економіки, ніж можна було б припустити, читаючи новини.
Людство продовжує витрачати величезні гроші на будівництво житла, виробництво їжі, транспорт, медицину, енергетику, освіту та інші заняття, які не мають жодного шансу потрапити на обкладинку журналу з написом «Майбутнє вже тут».
Хоча без них майбутнє, найімовірніше, взагалі не настане.
Полетіти на Місяць дешевше, ніж здається
Один із найулюбленіших прикладів людської технологічної амбітності, звичайно, американська космічна програма Apollo. Уявіть собі масштаб завдання: побудувати ракети, здатні вивести людей за межі земної орбіти, доставити їх на Місяць, посадити на поверхню, а потім повернути додому живими. Причому зробити все це в епоху, коли обчислювальні можливості комп'ютерів викликали б поблажливу усмішку в сучасного власника смартфона.
З погляду звичайного чоловіка це приблизно як вирішити побудувати власну яхту, маючи в гаражі дриль, кілька викруток і дуже оптимістичне уявлення про свої інженерні здібності.
Сполучені Штати витратили на програму Apollo величезні гроші, а бюджет NASA на піку космічної гонки перевищував 4% федеральних видатків. Звучить грандіозно, проте важливо розуміти, що федеральний бюджет і вся американська економіка є різними речами. Навіть у найнапруженіші роки космічна програма займала менш як один відсоток ВВП США.
Решта країни в цей час продовжувала будувати будинки, виробляти автомобілі, вирощувати кукурудзу, відкривати ресторани, купувати холодильники й займатися тисячами інших абсолютно земних справ.
Людство здійснило одну з найбільш вражаючих технологічних операцій у своїй історії, витративши на неї відносно невелику частину ресурсів однієї великої економіки.
Особливого шарму цій історії додає те, що через кілька десятиліть значна частина населення вже сприймала польоти на Місяць як щось цілком буденне. Люди, які свого часу із захопленням дивилися трансляцію висадки Ніла Армстронга, сьогодні можуть роздратовано скаржитися, що супутникова навігація неправильно проклала маршрут до найближчого супермаркету.
Технологічний прогрес має одну чудову особливість: щойно він стає частиною повсякденного життя, ми негайно перестаємо ним захоплюватися й починаємо вимагати, щоб він працював швидше.
Найдорожчі технології світу починаються з дуже звичайних речей
Якщо трохи покопатися в історії технологічних революцій, можна виявити, що значна частина найбільших проривів людства була пов'язана з речами, які сьогодні здаються нам неймовірно нудними.
Наприклад, виробництво тканин. Сучасному чоловікові складно уявити, що колись механізація текстильної промисловості була однією з найбільш революційних технологічних подій у світі. Навряд чи сьогодні хтось відкриватиме пляшку шампанського, дізнавшись, що новий ткацький верстат дозволяє виробляти більше тканини за годину. Проте саме такі технології свого часу змінювали економіку цілих країн, створювали промислові центри й формували нові соціальні класи.
Або водні канали. Сьогодні будівництво каналу викликає в більшості людей приблизно стільки ж емоцій, скільки ремонт каналізації в сусідньому районі. Колись же можливість перевозити величезні обсяги вантажів водою радикально змінювала вартість логістики, робила доступними нові ринки й дозволяла промисловості розвиватися з абсолютно іншою швидкістю.
Електрика, телеграф, телефон, двигун внутрішнього згоряння, промислова хімія, холодильники, напівпровідники, інтернет. Кожна з цих технологій свого часу викликала приблизно той самий набір емоцій, який сьогодні викликає штучний інтелект: захоплення, страх, фантастичні прогнози, розмови про загибель старих професій і величезну кількість людей, які були переконані, що знайшли спосіб заробити на новій реальності.
Зрештою, найуспішніші технології поступово перетворювалися на інфраструктуру. І це, мабуть, найкраще, що взагалі може статися з будь-якою інновацією.
Сьогодні ніхто не купує квартиру з особливим захопленням через те, що в ній є електрика. Власник ресторану не проводить пресконференцію з нагоди встановлення холодильника, а підприємець не розповідає інвесторам, що його компанія використовує телефонний зв'язок для підвищення операційної ефективності.
Хоча свого часу всі ці речі були приблизно такими самими революційними, як сьогодні нейромережі.
Можливо, через двадцять років ми так само здивовано дивитимемося на людей, які розповідатимуть, що їхній бізнес використовує штучний інтелект. Приблизно як сьогодні дивилися б на директора компанії, який із гордістю повідомив, що його співробітники працюють при електричному освітленні.
Скільки коштує технологічна революція в масштабах сімейного бюджету
Спробуймо на хвилину відмовитися від трильйонів доларів, державних бюджетів і складних макроекономічних показників та перевести всю цю історію в зрозуміліший формат.
Уявімо родину, яка витрачає на життя шістдесят тисяч доларів на рік. У ці гроші входять житло, автомобіль, харчування, освіта дітей, відпустки, медицина, комунальні платежі та всі інші прекрасні речі, завдяки яким чоловік наприкінці місяця з подивом дивиться на банківський рахунок і намагається зрозуміти, куди поділися гроші, які він, здається, зовсім нещодавно заробив.
Один відсоток такого бюджету становить шістсот доларів на рік, або п'ятдесят доларів на місяць.
За п'ять років це три тисячі доларів. Приблизно стільки може коштувати хороший ноутбук, який чоловік купує для роботи, щиро переконуючи родину, що ця інвестиція підвищить його продуктивність, дозволить заробляти більше й узагалі відкриє нові професійні горизонти.
Хоча перше, що він зробить після покупки, це встановить Steam і перевірить, як на новому комп'ютері працюють ігри.
Якщо технологічний проєкт у масштабах економіки потребує ресурсів, еквівалентних одному відсотку її річного виробництва, то для цієї умовної родини він був би приблизно таким самим фінансовим рішенням. Досить відчутним, щоб замислитися над доцільністю покупки, але зовсім не настільки грандіозним, щоб продавати квартиру, відмовлятися від їжі й переводити дітей на дистанційне навчання.
Звичайно, порівняння умовне: ВВП країни не є її сімейним бюджетом, а інвестиції можуть фінансуватися з різних джерел і розподілятися на багато років. Проте воно чудово допомагає зрозуміти масштаб.
Поки журналісти пишуть про те, що людство витрачає фантастичні гроші на майбутнє, переважна частина економічних ресурсів продовжує обслуговувати наше сьогодення.
Ми, як і раніше, витрачаємо набагато більше грошей на те, щоб мати де жити, що їсти, чим опалювати будинок і на чому їздити на роботу, ніж на спроби створити машину, яка колись зможе виконувати цю роботу замість нас.
Найдорожче людське захоплення: знищувати те, що вже побудували
Є ще один цікавий спосіб оцінити масштаб технологічних інвестицій. Достатньо порівняти їх із тим, скільки людство здатне витрачати в ситуаціях, коли йдеться не про розвиток, а про виживання, подолання криз або, що особливо характерно для нашого виду, знищення інших представників людства.
Під час світових воєн держави мобілізували величезні частки своїх економік, перебудовували промисловість, спрямовували ресурси на військове виробництво й на роки змінювали практично всі аспекти повсякденного життя. У найбільш напружені періоди військові витрати окремих країн вимірювалися десятками відсотків ВВП.
На цьому тлі витрати на космічні програми, розвиток комп'ютерних технологій чи будівництво нової цифрової інфраструктури виглядають уже зовсім інакше.
Приблизно так само змінюється перспектива, якщо згадати масштаб державної підтримки економік під час фінансових криз або пандемії COVID-19. Коли виникає загроза масового банкрутства підприємств, зростання безробіття чи руйнування фінансової системи, уряди знаходять суми, на тлі яких багато технологічних проєктів перестають виглядати особливо фантастичними.
Іноді мені здається, що найпереконливіший аргумент на користь технологічного прогресу полягає навіть не в його потенційній прибутковості, а в тому, що людство регулярно витрачає значно більше ресурсів на речі, які взагалі не повинні були відбуватися.
Можна роками сперечатися про економічну доцільність польоту на Марс, але принаймні в цьому випадку після витрачання кількох десятків мільярдів доларів у нас є шанс отримати нові технології, наукові відкриття й цікаві фотографії іншої планети.
Після війни зазвичай доводиться витрачати ще більше грошей, щоб відбудувати те, що чудово працювало до її початку.
Штучний інтелект: цього разу все буде інакше. Як завжди
Сьогодні роль головної технологічної іграшки людства, безумовно, виконує штучний інтелект. Навколо нього зібрався весь традиційний склад учасників великої технологічної революції: інженери, які створюють справді цікаві речі, підприємці, які намагаються перетворити їх на бізнес, інвестори, які бояться пропустити наступний Google, і величезна кількість консультантів, які вже готові пояснити будь-якій компанії, як правильно використовувати AI, хоча ще рік тому самі не знали, чим мовна модель відрізняється від звичайного пошуковика.
Особливо захопливо спостерігати за тим, як швидко нова технологія перетворюється на універсальне пояснення майбутнього. Штучний інтелект повинен лікувати хвороби, писати програмний код, створювати фільми, керувати автомобілями, навчати дітей, замінювати офісних працівників, підвищувати продуктивність економіки й, судячи з деяких презентацій, остаточно вирішити всі проблеми, які людство накопичувало протягом останніх кількох тисячоліть.
Щоправда, поки що в окремих випадках він не може правильно порахувати кількість пальців на руці, але це, очевидно, тимчасові труднощі на шляху до технологічної сингулярності.
Усе це не означає, що штучний інтелект є черговою великою аферою. Навпаки, технологія вже демонструє реальну практичну цінність у багатьох професіях, дозволяє автоматизувати частину роботи, пришвидшує доступ до інформації та змінює економіку створення цифрових продуктів.
Проте між твердженнями «штучний інтелект є корисною технологією» та «кожна компанія, яка займається штучним інтелектом, коштуватиме сто мільярдів доларів» існує приблизно така сама відстань, як між винайденням автомобіля та переконанням, що кожен власник автомайстерні неодмінно стане Генрі Фордом.
Історія технологічних революцій чудово демонструє, що можна абсолютно правильно оцінити майбутнє технології й водночас катастрофічно помилитися щодо перспектив конкретної компанії.
Інтернет справді змінив світ, проте це не врятувало більшість збанкрутілих доткомів. Залізниці справді стали основою промислової економіки, але далеко не всі інвестори залізничного буму змогли заробити на цьому гроші.
Цілком можливо, що через двадцять років штучний інтелект буде настільки ж необхідним, як сьогодні інтернет, а значна частина нинішніх AI-компаній залишиться в історії лише завдяки своїм фантастичним презентаціям для інвесторів.
Найбільші гроші світу досі пахнуть бетоном, нафтою та свіжим хлібом
У сучасному інформаційному просторі іноді складається враження, що світова економіка вже майже повністю складається зі стартапів, нейромереж, криптовалют, космічних компаній і людей, які заробляють гроші, сидячи з ноутбуком десь на Балі.
Проте достатньо вийти на вулицю й уважно подивитися навколо, щоб побачити дещо іншу картину.
Хтось будує житловий комплекс, хтось ремонтує дорогу, хтось прокладає водопровід, хтось доставляє продукти в супермаркет, хтось вирощує зерно, виробляє цемент, ремонтує автомобілі або забезпечує роботу електростанції. Усі ці люди, на відміну від засновників технологічних стартапів, рідко виступають на конференціях із презентаціями про майбутнє людства. Проте саме їхня робота дозволяє засновникам стартапів жити в теплих будинках, пити каву, користуватися інтернетом і не замислюватися над тим, звідки береться вода в офісному туалеті.
Мені взагалі подобається іронія сучасного технологічного світу. Ми можемо створити нейромережу, здатну за кілька секунд написати програмний код, проаналізувати фінансову звітність і пояснити особливості квантової механіки, але якщо в будинку прорве каналізаційну трубу, найважливішою людиною у твоєму житті раптом стане чоловік із розвідним ключем, який, цілком можливо, навіть не має облікового запису в ChatGPT.
І поки цей чоловік не закінчить роботу, всі технологічні досягнення цивілізації цікавитимуть тебе приблизно однаково мало.
До речі, саме розвиток штучного інтелекту чудово нагадує нам про значення старої доброї матеріальної економіки. Щоб працювали нейромережі, потрібні центри обробки даних, електростанції, системи охолодження, кабелі, трансформатори, напівпровідникові заводи та величезна кількість інженерної інфраструктури. За красивою ідеєю цифрового майбутнього стоять цілком фізичні будівлі, тонни металу, бетон і люди в робочому одязі.
Майбутнє, як з'ясовується, теж потрібно спочатку побудувати.
Людство просто любить дорогі іграшки
Якщо подивитися на технологічний прогрес із певною часткою самоіронії, можна помітити, що людство поводиться приблизно так само, як дорослий чоловік, який нарешті почав нормально заробляти й отримав можливість реалізовувати свої давні фантазії.
Спочатку він купує автомобіль, потім хороший комп'ютер, згодом захоплюється фотографією, придбаває дорогий фотоапарат, кілька об'єктивів, дрон, професійний монітор, а через кілька років раптом вирішує, що йому конче потрібен мотоцикл.
Кожна покупка має прекрасне раціональне обґрунтування. Автомобіль економить час, комп'ютер підвищує продуктивність, фотоапарат розвиває творчі здібності, дрон відкриває нові можливості, а мотоцикл дозволить економити пальне.
Хоча насправді чоловікові просто подобаються цікаві речі, і він нарешті може собі їх дозволити.
З технологічними революціями відбувається щось подібне. Людство знаходить нову перспективну технологію, захоплюється її можливостями, витрачає на неї гроші, іноді значно більше, ніж потрібно, робить величезну кількість помилок, а потім поступово з'ясовує, для чого ця технологія справді корисна.
Деякі іграшки залишаються дорогими іграшками. Інші перетворюються на інфраструктуру, без якої вже неможливо уявити нормальне життя.
Мабуть, у цьому й полягає одна з найпрекрасніших особливостей людської цивілізації. Ми готові витрачати частину ресурсів на речі, які сьогодні здаються фантастичними, незрозумілими й навіть трохи безглуздими, сподіваючись, що завтра вони зроблять наше життя кращим. Іноді нам щастить, іноді ні, але саме завдяки цій здатності ми вже давно не живемо в печерах і не витрачаємо половину дня на пошуки їжі.
Тож наступного разу, коли прочитаєш, що людство збирається витратити черговий трильйон доларів на технологію, яка змінить майбутнє, не поспішай хапатися за голову.
Можливо, у масштабах цивілізації ми просто купуємо собі новий ноутбук.
Головне, щоб після цієї покупки залишилися гроші на ремонт даху, продукти й оплату електрики. Бо яким би прекрасним не було технологічне майбутнє, рахунки за комунальні послуги чомусь завжди приходять у сьогоденні.
КОМЕНТАРІ0
Залишити коментар ↗Поки що без коментарів. Будьте першими!