Ми виросли з переконанням, що знання іноземних мов відкривають усі двері. Тепер витрачаємо гроші на репетиторів для дітей, завантажуємо застосунки для вивчення англійської й відчуваємо легкі докори сумління, коли замість чергового уроку дивимося футбол. А тим часом світ змінився настільки, що, можливо, настав час переглянути не лише наше ставлення до іноземних мов, а й саму ідею нескінченної підготовки до успішного життя.
Є одна цікава особливість чоловіків, які виросли в дев'яностих, а потім більш-менш успішно облаштувалися в цьому світі. Більшість із нас щиро переконана, що дітям потрібно дати все те, чого свого часу не дали нам. Хорошу освіту, іноземні мови, спортивні секції, можливість подорожувати, знайомитися з іншими культурами й розвивати якісь особливі здібності, які, за словами сучасних педагогів, неодмінно стануть у пригоді в майбутньому.
І ось тут виникає досить кумедний парадокс. Ми, люди, які в дитинстві переважно ганяли м'яча у дворі, дивилися бойовики з Ван Даммом і вчили англійську за підручниками, де містер Браун щодня ходив до бібліотеки, якимось чином примудрилися заробити на квартири, автомобілі, подорожі та всі ці прекрасні заняття для власних дітей. А тепер переконані, що без французької, програмування, великого тенісу й курсів розвитку емоційного інтелекту нашим нащадкам у цьому житті нічого не світить.
Звідки така впевненість? Чому ми вирішили, що успішне життя є результатом накопичення максимальної кількості навичок, а не здатності вчасно зрозуміти, які з них тобі справді потрібні?
І, головне, навіщо дорослому чоловікові, який уже двадцять років працює, заробляє гроші, утримує сім'ю й чудово справляється зі своїми професійними обов'язками, щовечора відчувати себе трохи неповноцінним через те, що він досі не опанував англійську на рівні Upper-Intermediate?
Дитинство як інвестиційний портфель
Якщо подивитися на життя сучасної дитини з родини середнього класу, іноді виникає враження, що її батьки працюють над створенням якогось надзвичайно перспективного стартапу. У понеділок англійська, у вівторок теніс, у середу програмування, у четвер ще одна англійська, у п'ятницю шахи, а на вихідних змагання, додаткові заняття або майстер-клас із чогось такого, про існування чого батьки дізналися лише минулого тижня.
Кожна окрема активність має цілком переконливе обґрунтування. Шахи розвивають стратегічне мислення, спорт формує характер, програмування допомагає зрозуміти майбутнє, музика розвиває мозок, іноземні мови відкривають світ. Якщо послухати всіх цих прекрасних спеціалістів, складається враження, що звичайна людина, яка в дитинстві не займалася хоча б половиною переліченого, взагалі не повинна була дожити до дорослого віку, не кажучи вже про можливість керувати бізнесом або виховувати дітей.
Батьків теж можна зрозуміти. Вони хочуть підготувати дитину до майбутнього, про яке самі нічого не знають, і намагаються компенсувати цю невизначеність кількістю придбаних навичок. Приблизно так поводиться голодна людина в супермаркеті: кидає в кошик сир, шоколад, оселедець, ковбасу, манго, пачку пельменів і якусь цікаву баночку з написом італійською, бо раптом знадобиться.
Проблема в тому, що в супермаркеті ти витрачаєш гроші, а в цьому випадку ще й чужий час. Причому найдорожчий час у житті людини, коли вона може без особливих наслідків займатися дурницями, вигадувати власні ігри, дружити, закохуватися, нудьгувати й поступово з'ясовувати, що їй узагалі подобається.
Можливо, хлопець, якого п'ять років водять на шахи заради розвитку стратегічного мислення, насправді хоче навчитися ремонтувати мотоцикли. А дівчина, яка тричі на тиждень займається французькою, із задоволенням витратила б цей час на малювання. Проте батькам складно погодитися з тим, що дитина може краще за них розуміти власні інтереси, особливо після того, як вони вже заплатили за семестр.
Зрештою, є щось дуже іронічне в тому, що ми хочемо виростити самостійних, творчих, успішних людей, а перші вісімнадцять років їхнього життя намагаємося максимально обмежити можливість самостійно вирішувати, чим займатися.
Англійська як символ дорослої неспроможності
У нашому поколінні знання англійської мови має особливий статус. Це вже давно не просто практична навичка, а своєрідний маркер освіченості, успішності та належності до цивілізованого світу. Можна володіти компанією, керувати десятками людей, розбиратися в складних технологіях, мати прекрасну репутацію у своїй галузі, але достатньо комусь запитати, який у тебе рівень англійської, щоб ти на кілька секунд знову відчув себе двієчником біля шкільної дошки.
Особливо цікаво спостерігати за дорослими чоловіками, які роками вчать мову. Вони купують курси, змінюють викладачів, встановлюють застосунки, обіцяють собі з нового року займатися щодня, іноді навіть досягають певного прогресу, а потім знову повертаються до звичного життя, у якому англійська їм практично не потрібна.
Через пів року все починається спочатку.
З боку це трохи нагадує чоловіка, який щороку купує абонемент у спортзал, хоча чудово розуміє, що його улюблений вид фізичної активності полягає в переміщенні між автомобілем, офісом і рестораном. Тільки у випадку зі спортзалом хоча б зрозуміло, навіщо йому це потрібно: здоров'я, зовнішність, фізична форма. З англійською все часто набагато туманніше.
«Ну, як навіщо? Англійська ж потрібна всім».
Ось ця фраза мене завжди захоплювала. Потрібна для чого? Для роботи, переїзду, спілкування з іноземними клієнтами, читання професійної літератури, навчання за кордоном? Чудово, тут навіть сперечатися нема про що. А якщо людина працює на внутрішньому ринку, усі її клієнти розмовляють українською, професійної інформації їй вистачає, а за кордон вона їздить двічі на рік у відпустку?
Можливо, їй справді варто вивчити кілька десятків корисних фраз, навчитися розуміти меню, запитувати дорогу й пояснювати на рецепції, що кондиціонер у номері видає звуки, характерні для запуску космічного корабля. Проте чи є сенс витрачати сотні годин на досягнення рівня, який вона ніколи не використовуватиме?
Мова є інструментом, і було б дивно оцінювати якість життя людини за кількістю інструментів, які вона має у своєму розпорядженні, незалежно від того, чи є в неї робота для кожного з них.
У мене, наприклад, немає професійного набору для ремонту дизельних двигунів. І я жодного разу не відчував через це комплексу неповноцінності.
Коли тобі справді потрібна мова, усе стає значно простішим
Є одна категорія людей, яким не потрібно пояснювати користь іноземних мов. Це люди, які регулярно ними користуються.
Програміст, який працює з міжнародною командою, лікар, який читає сучасні наукові дослідження, інженер, якому потрібна технічна документація, підприємець, який веде переговори з іноземними партнерами, або людина, яка переїхала до іншої країни й намагається зрозуміти, що їй пояснює працівник місцевої податкової. У кожному з цих випадків мова має цілком конкретну функцію, а її незнання створює реальні проблеми, які потрібно вирішувати.
Особливо добре це помітно під час переїзду за кордон. Удома ти можеш роками вивчати англійську чи німецьку, переконуючи себе, що колись це обов'язково знадобиться, і з великими труднощами запам'ятовувати черговий список неправильних дієслів. А потім опиняєшся в іншій країні, де потрібно орендувати житло, підписати договір, влаштувати дітей до школи, відкрити банківський рахунок і пояснити сантехніку, чому вода тече не зовсім туди, куди мала б.
І раптом у тебе з'являється надзвичайно потужна мотивація.
Причому ти починаєш запам'ятовувати не ті слова, які рекомендує підручник, а ті, які потрібні саме тобі. Через кілька місяців можеш досить впевнено обговорювати оренду нерухомості, комунальні платежі, швидкість інтернету й умови договору, хоча досі не знаєш, як місцевою мовою називається жирафа. Жирафа, зрештою, не впливає на твою здатність орендувати будинок.
Так само відбувається в професійній діяльності. Якщо ти щодня працюєш із технічною документацією, поступово накопичуєш галузевий словниковий запас, починаєш упізнавати типові конструкції, розуміти терміни й дедалі рідше звертатися до перекладача. Згодом виявляється, що ти здатен прочитати складний професійний текст англійською, хоча розмова про улюблені страви чи шкільні канікули все ще викликає певні труднощі.
І в цьому немає нічого страшного. Ти опанував ту частину мови, яка допомагає тобі виконувати свою роботу. Якщо згодом виникне потреба в чомусь більшому, матимеш цілком конкретну причину розширювати свої знання.
Мова, яку використовуєш, перестає бути абстрактним освітнім проєктом і стає частиною життя. А це, мабуть, найкраще, що взагалі може статися з будь-якою навичкою.
Світ, у якому перекладач завжди лежить у кишені
Мені здається, що в дискусіях про необхідність вивчення іноземних мов ми досі значною мірою живемо у світі двадцятирічної давнини. У тому світі, де для читання іноземного тексту потрібно було відкрити словник, знайти незнайоме слово, вибрати відповідне значення й повторити цю процедуру ще тридцять разів, поки нарешті не зрозумієш зміст першого абзацу.
Сьогодні ситуація принципово інша. Можна перекласти сайт, документ, електронний лист, фотографію меню, інструкцію до побутової техніки й навіть підтримувати розмову з людиною, яка не знає жодного слова твоєю мовою. Штучний інтелект здатен не лише перекладати текст, а й пояснювати його зміст, адаптувати стиль, допомагати формулювати відповіді та розбиратися в складній термінології.
Звичайно, усе це не замінює повноцінного знання мови. Є величезна різниця між живою розмовою, у якій ти розумієш інтонації, гумор, культурні особливості співрозмовника, і спілкуванням через телефон, який періодично повідомляє, що твій новий знайомий дуже задоволений якістю твоєї картоплі, хоча розмова взагалі була про оренду квартири.
Проте для величезної кількості повсякденних завдань технології вже зняли мовний бар'єр або принаймні зробили його значно нижчим.
І це змінює економіку питання. Якщо раніше знання іноземної мови було чи не єдиним способом отримати доступ до певної інформації, сьогодні в багатьох випадках достатньо знати, яку саме інформацію тобі потрібно знайти. А це, між іншим, зовсім інша компетентність.
Можна чудово володіти англійською й абсолютно нічого не розуміти в міжнародних фінансах. І навпаки, можна читати фінансову звітність іноземних компаній за допомогою перекладача, маючи достатньо професійних знань, щоб зробити з неї правильні висновки.
Знання мови полегшує доступ до інформації, але не гарантує здатності нею користуватися. Приблизно так само, як наявність ключів від бібліотеки не робить людину інтелектуалом.
Саморозвиток як соціально схвалена форма прокрастинації
Іноземні мови в цій історії лише найбільш очевидний приклад значно ширшого явища. Ми живемо в епоху, коли практично будь-яке заняття можна продати людині під виглядом інвестиції в її майбутнє. Курси фінансової грамотності, програмування, швидкочитання, публічних виступів, управління часом, психології, переговорів, розвитку пам'яті та ще кількох десятків дисциплін, про необхідність яких наші батьки навіть не підозрювали.
Усе це може бути корисним. Проблема починається тоді, коли підготовка до діяльності поступово замінює саму діяльність.
Я неодноразово спостерігав досить цікаву картину: людина хоче відкрити бізнес, проте замість того, щоб знайти першого клієнта, починає вивчати маркетинг, фінансове планування, особливості побудови особистого бренду, сучасні методики управління командами й обов'язково купує курс із підприємницького мислення. Через рік вона знає значно більше про бізнес, має кілька сертифікатів, прекрасно розуміє різницю між виручкою та прибутком, але першого клієнта в неї все ще немає.
Інший чоловік, який не знає половини цих термінів, за той самий час відкрив невелику майстерню, найняв двох працівників, кілька разів помилився з цінами, посварився з постачальником, змінив підхід до роботи й нарешті почав нормально заробляти.
Перший продовжує готуватися до підприємництва. Другий уже є підприємцем.
У цьому, мабуть, і полягає одна з головних пасток сучасного саморозвитку. Навчання дає нам приємне відчуття руху вперед, причому без багатьох неприємностей, які супроводжують реальну діяльність. Ти можеш вивчати переговори, не отримуючи відмов, читати про інвестиції, не ризикуючи грошима, розбиратися в психології стосунків, не запрошуючи жодної жінки на побачення.
Зрештою, можна роками вчити англійську, щоб колись почати працювати з іноземними клієнтами, хоча знайти першого такого клієнта, можливо, вдалося б уже сьогодні, використовуючи ті знання й технології, які маєш.
Навчання в такій ситуації стає дуже інтелігентною формою уникнення ризику. І що особливо приємно, ніхто не може тебе за це дорікнути, адже ти ж розвиваєшся.
Не обов'язково вміти все, що можна купити
Є ще одна прекрасна ідея, яку дорослі чоловіки чомусь часто ігнорують: світ давно побудований на спеціалізації.
Тобі не потрібно вивчати будівельну інженерію, щоб звести будинок, опановувати стоматологію, щоб мати здорові зуби, чи ставати професійним автомеханіком, щоб їздити на справному автомобілі. Для цього існують люди, які витратили роки на відповідну освіту, практику й накопичення досвіду, а тепер готові обміняти свою компетентність на твої гроші.
Причому дуже часто найефективніше рішення полягає не в тому, щоб опанувати нову професію, а в тому, щоб навчитися достатньо добре формулювати завдання для людини, яка вже нею володіє.
Знання основ фінансів допомагає підприємцю розуміти власний бізнес, проте це не означає, що він повинен особисто вести бухгалтерію. Розуміння принципів маркетингу корисне керівнику компанії, але навряд чи йому варто витрачати пів року на вивчення всіх рекламних кабінетів, якщо його основна компетентність полягає зовсім в іншому.
Можна, звісно, навчитися всього цього самостійно. Питання лише в тому, скільки коштуватиме твій час і чого ти не зробиш, поки займатимешся черговим самовдосконаленням.
У двадцять років це питання не здається особливо важливим, бо часу начебто нескінченно багато. Після сорока починаєш розуміти, що кожні сто годин, витрачені на опанування нової навички, це сто годин, які ти не провів із дітьми, не використав для розвитку власного бізнесу, не присвятив подорожам, відпочинку чи заняттям, які справді приносять задоволення.
І якщо результатом цих ста годин стане можливість самостійно виконувати роботу, яку професіонал зробить за дві години й цілком адекватні гроші, виникає досить цікаве запитання щодо економічної доцільності всього цього інтелектуального подвигу.
А якщо мені просто подобається?
Тут важливо не впасти в іншу крайність і не перетворити життя на нескінченний розрахунок рентабельності власних занять.
Якщо тобі подобається італійська мова, ти отримуєш задоволення від її звучання, цікавишся італійською культурою, хочеш читати книжки в оригіналі, дивитися старе кіно або просто розмовляти з людьми під час подорожей, це вже достатня причина її вивчати. Не потрібно вигадувати перспективи міжнародного бізнесу, пояснювати дружині, що знання італійської колись неодмінно збільшить сімейний дохід, чи шукати наукові дослідження про позитивний вплив вивчення мов на мозок.
Тобі подобається. Цього достатньо.
Зрештою, чоловіки витрачають роки на риболовлю, хоча вартість упійманої риби з урахуванням човна, снастей, пального та всього іншого іноді наближається до вартості хорошого ресторану в центрі Парижа. Вони купують дорогі велосипеди, колекціонують годинники, розбираються в історії автомобілів, годинами грають у комп'ютерні ігри й навіть вивчають характеристики двигунів машин, які ніколи не збираються купувати.
Ніхто ж не вимагає, щоб кожне захоплення мало бізнес-план.
Мені здається, що доросле життя взагалі стає значно приємнішим, коли перестаєш виправдовувати власні задоволення їхньою потенційною користю. Робота дозволяє заробляти гроші й облаштовувати життя, а захоплення допомагають не перетворитися на людину, яка існує виключно заради роботи. І було б досить сумно, якби навіть у вільний час ми продовжували оцінювати себе за кількістю отриманих компетенцій.
Іноді французьку варто вчити просто тому, що тобі подобається французька. А шахи можна любити навіть у тому випадку, якщо вони жодним чином не покращують твою здатність керувати компанією.
Можливо, спочатку варто навчитися користуватися тією мовою, яку вже знаєш
За всіма розмовами про важливість іноземних мов ми часто забуваємо одну досить незручну річ: величезна кількість людей не вміє ефективно користуватися навіть рідною.
Вони не здатні чітко сформулювати власну думку, написати зрозумілий діловий лист, аргументовано пояснити свою позицію, провести переговори, уважно прочитати договір або розібратися в тому, що насправді сказав співрозмовник. І проблема тут зовсім не в обмеженому словниковому запасі. Людина може знати десятки тисяч слів, але не мати звички мислити, структурувати інформацію й відокремлювати важливе від другорядного.
Я зустрічав людей, які вільно розмовляли кількома мовами, але після півгодинної розмови з ними було абсолютно незрозуміло, чого вони хочуть, що пропонують і навіщо взагалі призначили зустріч. І зустрічав підприємців, які не знали англійської, проте могли за десять хвилин пояснити складну бізнес-модель так, що навіть людина, далека від їхньої галузі, починала розуміти, де тут гроші.
Знання іноземної мови не компенсує відсутності думки. Воно лише дозволяє висловити її більшій кількості людей.
Можливо, перш ніж витрачати роки на опанування третьої чи четвертої мови, варто навчитися переконливо говорити першою, розуміти людей, читати складні тексти, формулювати запитання й доносити власні ідеї. Для більшості професій це дасть значно відчутніший результат, ніж можливість без акценту обговорити погоду з британським пенсіонером.
Хоча, звісно, британський пенсіонер теж може виявитися дуже цікавою людиною.
Життя не почнеться після отримання чергового сертифіката
У молодості здається, що попереду існує якийсь особливий момент, коли ти нарешті будеш готовий до справжнього життя. Закінчиш університет, вивчиш англійську, отримаєш необхідний досвід, накопичиш гроші, пройдеш кілька важливих курсів, розберешся в собі й тоді вже точно почнеш робити щось велике.
Після сорока з'ясовується досить неприємна річ: життя відбувалося весь цей час. Поки ти готувався, інші люди відкривали компанії, переїжджали до інших країн, знайомилися, одружувалися, помилялися, заробляли гроші, втрачали їх і знову починали спочатку. Причому більшість із них теж не мала всіх необхідних знань, не була ідеально підготовленою й далеко не завжди розуміла, що робить.
Просто вони вирішували проблеми в міру їхньої появи.
Знадобилася іноземна мова, почали її вивчати. Виникли проблеми з фінансами, розібралися у фінансах. Потрібно було продавати, навчилися продавати. Десь найняли професіонала, десь заплатили за консультацію, десь набили власні ґулі й отримали досвід, який неможливо було придбати заздалегідь.
Мабуть, у цьому й полягає одна з найважливіших відмінностей між освітою як способом життя та освітою як інструментом для життя. У першому випадку ти нескінченно накопичуєш знання, сподіваючись, що колись вони допоможуть тобі дістатися з точки А до точки Б. У другому випадку ти починаєш рухатися до точки Б, а вже дорогою з'ясовуєш, чого тобі бракує, що потрібно вивчити, кого запросити на допомогу і які інструменти справді варто придбати.
Іноді доведеться йти пішки, іноді користуватися перекладачем, іноді пояснювати щось жестами, іноді виглядати не дуже розумним. Зате ти рухатимешся в потрібному напрямку, поки хтось інший усе ще вибиратиме оптимальну методику підготовки до подорожі.
А якщо вже дуже хочеться вивчити англійську, вивчай. Тільки не потрібно робити з цього моральний обов'язок кожної порядної людини.
Зрештою, я знаю чимало чоловіків, які прекрасно влаштували своє життя, не опанувавши Present Perfect. І кількох людей, які чудово його знають, але досі не можуть визначитися, чим хочуть займатися.
Можливо, справа все-таки не в граматиці.
КОМЕНТАРІ0
Залишити коментар ↗Поки що без коментарів. Будьте першими!