Шибарі - японське мистецтво еротичного мотузкового зв'язування. У Японії XV-XVI століть мотузками знерухомлювали злочинців і полонених. Майстерність бойової мотузки називалася «Ходзьо-дзюцу», і його вивчали самураї в школах єдиноборств як одну з дисциплін.

Обережно: 18+! 

У Telegram-каналі MEN’S CULT ділиться перевіреною інформацією про секс, стосунки та красиві картинки. 

Приєднуйтесь!

Існувало багато складних способів пов'язати бранця відповідно до його соціального статусу. Звичайно, таке знерухомлення було жорстким і травматичним і могло само по собі бути різновидом тортур. Ці бойові техніки стали перетворюватися на художню форму на підмостках театрів.

До кінця XIX століття шибарі вже з'являлося в театральних постановках та роботах художників, а на початку XX століття вже стало рівною мірою естетичною та сексуальною практикою.

Шибарі, або кінбаку (так ще називають цю практику в Японії), спочатку спиралося на садомазохізм. У світі сфера застосування мотузки значно розширилася.

Шибарі приваблює людей різними аспектами. Для когось це медитативний процес створення краси, для когось ця практика так і залишилася емоційною садомазохістською грою, а у культурній уяві це ще й ефектний перформанс.

На сленгу практикуючих бондажистів шибарі-сесію називають «екшен», а в кіно її показують як момент драматичного напруження.

І все-таки в основі зв'язування лежить добровільний обмін владою. Майстер отримує контроль над процесом, його темпом та інтенсивністю, а модель опиняється у безпорадному становищі.

У процесі цієї гри обидва партнери одержують гострі емоційні переживання. Впливають на це відчуття здавленості, відчуття невагомості у підвісі, а також тактильні відчуття: прилягання мотузки до голої шкіри, легкий тиск вузлів та зіткнення частин тіла.

На відміну від бойового зв'язування, у шибарі травматизм намагаються звести до мінімуму. Проте це теж небезпечне заняття: мотузки можуть перетиснути нерви та судини, придушити чи травмувати людину.

Тому головними принципами шибарі є безпека, добровільність і усвідомленість ризиків, які може нести практика.

Не важливо, чи проводить сесію досвідчений майстер чи новачок — якщо модель повідомляє про оніміння, сильний біль або з будь-якої іншої причини захоче залишити екшен, потрібно негайно припинити зв'язування. Для цього під рукою має бути інструмент для розрізання мотузок та аптечка.

Якщо ви зважили всі ризики та зрозуміли, що гра того варта, можна перейти до пошуку мотузок.

Досвідчені бондажисти наполягають на використанні натуральних матеріалів - джуту та бавовни. Такі мотузки не розтягуються, сильніше прилягають до шкіри, що саме безпечніше, і краще тримають вузли, але на відміну від невибагливої синтетики, вони вимагають ретельного догляду.

Навряд чи ви можете придбати такі мотузки в господарському магазині, найкраще купувати їх у перевірених майстрів або, зрештою, в секс-шопі.

Крім мотузок вам знадобиться партнер, якому можна довіряти. У такий відповідальний і повільний процес краще не втягувати малознайомих людей. Спочатку набагато простіше буде тренувати навички зв'язування і комунікації з постійною моделлю.

В Інтернеті та офлайні існує напрочуд багато місць, де можна навчитися мистецтву шибарі.

Є і книги, і відеокурси, і веб-енциклопедії, які створили ентузіасти. Можна брати і живі уроки професійних майстрів бондажу.

У столицях навіть існують школи та фестивалі шибарі, де можна не лише подивитися на чужі роботи, а й самому побувати в ролі нижнього біля турботливої домини.