У дитинстві моїм улюбленим героєм «Трьох мушкетерів» був д'Артаньян. Коли я трохи підріс і почав цікавитися дівчатами, мені став значно ближчим Араміс. Ближче до тридцяти я нарешті зрозумів Портоса, до сорока почав захоплюватися Атосом, а тепер дедалі більше ловлю себе на думці, що найрозумнішою людиною в усій цій історії був кардинал Рішельє. І це, мабуть, найточніша ілюстрація того, що відбувається з чоловіком протягом життя.
Є щось надзвичайно цікаве в тому, як із роками змінюється наше ставлення до книжок і фільмів, які ми любили в дитинстві. Здавалося б, сюжет залишається тим самим, герої не змінюються, діалоги давно знайомі, проте одного прекрасного вечора ти переглядаєш улюблений фільм і раптом виявляєш, що людина, яку ти колись вважав абсолютним ідіотом, насправді була єдиною, хто поводився більш-менш адекватно.
Особливо яскраво це помітно на прикладі «Трьох мушкетерів», оскільки історія, яка в дитинстві здавалася прекрасною пригодою про дружбу, хоробрість і боротьбу зі злом, із часом починає виглядати як досить цікава розповідь про чотирьох чоловіків із сумнівною фінансовою дисципліною, складними стосунками з жінками та дивовижною здатністю створювати міжнародні політичні проблеми.
А десь на задньому плані всієї цієї історії є людина, яка намагається керувати державою, поки четверо озброєних ентузіастів регулярно руйнують її плани.
Д'Артаньян: коли здається, що весь світ чекає на твою появу
У дитинстві вибір улюбленого мушкетера був настільки очевидним, що навіть не потребував особливих роздумів. Звичайно, д'Артаньян, оскільки він молодий, сміливий, нахабний, чудово володіє шпагою, постійно потрапляє в пригоди й, що особливо важливо, завжди примудряється виходити переможцем із ситуацій, у яких нормальна людина давно отримала б серйозні травми або проблеми із законом.
У його поведінці було все, що захоплює хлопчика, який мріє про доросле життя. Д'Артаньян приїжджає до Парижа практично без грошей, зате з величезними амбіціями, готовністю сперечатися з будь-ким і абсолютною впевненістю, що світ неодмінно оцінить його таланти, щойно отримає можливість із ними познайомитися.
Якщо подумати, це досить точний портрет більшості молодих чоловіків на початку кар'єри. У тебе ще немає ні грошей, ні досвіду, ні корисних знайомств, проте ти вже приблизно розумієш, як потрібно організувати роботу компанії, чому керівництво ухвалює неправильні рішення та яким чином ти особисто міг би зробити цей бізнес значно ефективнішим.
Особливо прекрасною здається здатність д'Артаньяна знаходити пригоди буквально на рівному місці. Він примудряється призначити три дуелі за один день, що в дитинстві виглядає як прояв неймовірної хоробрості, а з погляду дорослого чоловіка більше нагадує результат серйозних проблем із комунікацією та плануванням робочого часу.
Проте в певному віці нам подобаються саме такі герої, оскільки ми ще не знаємо, скільки насправді коштують помилки, не особливо замислюємося над наслідками власних рішень і щиро віримо, що будь-яку проблему можна вирішити за допомогою сміливості, наполегливості та кількох ефектних фраз.
І, якщо чесно, життя без цього періоду було б значно менш цікавим.
Араміс: коли з'ясовується, що у світі є жінки
Потім настає момент, коли хлопчик починає цікавитися дівчатами, і раптом з'ясовується, що д'Артаньян, хоча й залишається прекрасним персонажем, у питаннях романтичних стосунків поводиться приблизно так само, як молодий чоловік, який уперше отримав доступ до Tinder і ще не зовсім розуміє, що робити з усіма цими можливостями.
На цьому тлі Араміс виглядає значно цікавіше.
Він елегантний, освічений, загадковий, має прекрасні манери, користується увагою жінок і при цьому примудряється періодично повідомляти оточенню, що взагалі-то збирається присвятити своє життя церкві. Особливо кумедно, що його духовні амбіції чудово співіснують із досить насиченим романтичним життям, хоча сам Араміс, здається, не бачить у цьому жодної принципової суперечності.
У певному віці цей персонаж починає здаватися справжнім генієм чоловічої поведінки. Поки д'Артаньян носиться Парижем, закохується, ревнує, свариться й регулярно опиняється в ситуаціях, яких можна було б уникнути за наявності хоча б мінімального життєвого досвіду, Араміс демонструє значно витонченіший підхід до взаємодії з протилежною статтю.
Він не намагається розповісти жінці все про себе протягом першої години знайомства, не демонструє надмірного ентузіазму й загалом створює враження людини, у житті якої відбувається щось настільки цікаве, що хотілося б дізнатися про це трохи більше.
Згодом починаєш розуміти, що загадковість Араміса значною мірою пояснюється тим, що він веде досить складне подвійне життя, а його романтичні історії та політичні інтриги навряд чи варто використовувати як приклад здорових стосунків.
Проте молодому чоловікові, який тільки починає освоювати мистецтво спілкування з жінками, такі нюанси здаються не надто важливими. Йому значно цікавіше, чому Араміс, який нібито збирається до монастиря, має набагато цікавіше особисте життя, ніж більшість людей, котрі присвятили пошуку жінок увесь свій вільний час.
Портос: коли нарешті починаєш розуміти, навіщо потрібні гроші
Ближче до тридцяти років у чоловічому житті відбувається ще одна цікава трансформація. Ти вже трохи розібрався з жінками, отримав певний професійний досвід, почав заробляти гроші й поступово усвідомив, що життя, крім пригод і романтичних переживань, пропонує величезну кількість інших задоволень.
Можна добре їсти, носити якісний одяг, подорожувати, купувати красиві речі, облаштовувати житло й отримувати задоволення від комфорту, який у дитинстві здавався чимось абсолютно неважливим.
І ось тут на сцену виходить Портос.
У дитинстві він здавався мені найпростішим із мушкетерів. Великий, сильний, любить поїсти, красиво вдягнутися, похвалитися власними досягненнями й періодично продемонструвати оточенню, наскільки він важлива людина. Порівняно з романтичним д'Артаньяном, загадковим Арамісом і благородним Атосом його життєві інтереси виглядали дещо примітивними.
Знадобилося кілька десятиліть, щоб я нарешті зрозумів, наскільки несправедливо оцінював цього чоловіка.
Портос чудово знає, чого хоче від життя. Йому подобаються хороша їжа, красивий одяг, комфорт, гроші, жінки та можливість продемонструвати власний успіх. Він не намагається переконати себе, що матеріальні задоволення є чимось негідним справжнього чоловіка, і не витрачає надто багато часу на філософські роздуми щодо сенсу людського існування, якщо в цей момент можна чудово повечеряти.
Особливої поваги заслуговує його ставлення до фінансового майбутнього. Портос, який спочатку живе значно розкішніше, ніж дозволяють його реальні доходи, згодом одружується із заможною вдовою, отримує статки, маєтки й нарешті можливість вести той спосіб життя, про який завжди мріяв.
Якщо відкинути романтичний ореол мушкетерських пригод, перед нами людина, яка досить успішно реалізувала власну фінансову стратегію.
Звичайно, його методи накопичення капіталу навряд чи варто включати до сучасних підручників із підприємництва, проте результат, погодьтеся, заслуговує на увагу.
Та й узагалі, що старшим стаєш, то менше хочеться брати участь у дуелях, інтригах і державних переворотах, а натомість дедалі привабливішою здається перспектива мати хороший будинок, великий стіл, кілька пляшок прекрасного вина й компанію друзів, які не зіпсують вечерю розмовами про роботу.
Портос зрозумів це значно раніше за більшість із нас.
Атос: коли життя нарешті пояснило тобі, чому він такий
У дитинстві Атос здавався мені дивним персонажем. Він був благородним, розумним, чудово володів шпагою, мав бездоганні манери, проте постійно виглядав так, ніби його щойно повідомили про банкрутство сімейного бізнесу.
Поки інші мушкетери насолоджувалися життям, закохувалися, будували плани й регулярно знаходили нові пригоди, Атос переважно спостерігав за всім цим із певною втомою людини, яка вже бачила достатньо, щоб не особливо захоплюватися черговою геніальною ідеєю своїх друзів.
У молодості така поведінка здається майже образливою. Навколо відбувається стільки цікавого, світ відкриває величезні можливості, попереду пригоди, жінки, гроші та великі досягнення, а цей чоловік сидить із келихом вина й дивиться на все так, ніби вже знає, чим закінчиться історія.
Згодом починаєш підозрювати, що він справді знає.
Атос належить до тієї категорії чоловіків, які в певний момент життя отримали достатньо досвіду, щоб перестати плутати емоції з реальністю, красиві слова з надійністю, а людські обіцянки з гарантіями.
Він уже пережив велике кохання, страшне розчарування, втрату довіри та події, після яких складно зберігати колишню наївність. І хоча його власна історія з міледі містить чимало темних і жорстоких моментів, які не варто романтизувати, з роками стає зрозумілішим його загальне ставлення до життя.
Ти теж поступово вчишся не захоплюватися кожною новою можливістю, не розповідати всім про власні плани, не вступати в суперечки, які нічого не змінять, і не намагатися довести свою правоту людям, думка яких насправді не має для тебе особливого значення.
Особливо цікаво спостерігати за тим, як Атос реагує на чергові пригоди д'Артаньяна. У його поведінці відчувається суміш дружньої прихильності, поблажливості та прекрасно знайомого кожному досвідченому чоловікові бажання сказати: «Я чудово розумію, чим усе це закінчиться, але, оскільки ти мій друг, доведеться їхати разом із тобою».
Мабуть, одна з причин, чому Атос із часом стає таким близьким, полягає в тому, що він не потребує постійної демонстрації власної сили. Йому не потрібно доводити, що він розумніший, хоробріший або благородніший за інших, оскільки він уже достатньо добре знає себе.
Хоча, якщо врахувати його ставлення до вина, є підозра, що деякі життєві питання він усе-таки вирішував не найефективнішим способом.
Кардинал Рішельє: коли нарешті починаєш розуміти, хто тут працює
І ось настає найцікавіший момент.
Ти вкотре переглядаєш «Трьох мушкетерів», спостерігаєш за пригодами чотирьох прекрасних чоловіків і раптом починаєш відчувати певне співчуття до кардинала Рішельє.
У дитинстві все було просто: мушкетери хороші, кардинал поганий. Мушкетери захищають честь, дружбу та кохання, а кардинал займається інтригами, використовує шпигунів і регулярно намагається зіпсувати життя нашим улюбленим героям.
Проте з погляду людини, яка має хоча б певний досвід управління бізнесом, командою або будь-якою складною системою, ситуація починає виглядати дещо інакше.
Уявімо собі робочий день кардинала.
Тобі потрібно керувати державою, вирішувати фінансові питання, контролювати внутрішні конфлікти, підтримувати міжнародні відносини, обмежувати вплив політичних конкурентів і регулярно враховувати той факт, що король, формально твій керівник, не завжди демонструє видатні управлінські здібності.
До цього додається королева, яка має власні інтереси, французька знать, що постійно бере участь у змовах, складні відносини з іншими європейськими державами й необхідність утримувати під контролем систему, у якій практично кожен учасник має власні амбіції.
І посеред усього цього існують четверо чоловіків, які регулярно влаштовують дуелі, порушують правила, конфліктують із твоїми людьми та втручаються в політичні процеси, керуючись особистими симпатіями, дружбою й уявленнями про честь.
Особливо прекрасно виглядає історія з діамантовими підвісками королеви, яка в дитинстві сприймалася як захоплива пригода, а тепер нагадує ситуацію, коли керівництво великої компанії змушене терміново вирішувати репутаційну кризу, створену особистим життям одного з членів правління.
І поки д'Артаньян героїчно мчить до Англії, кардинал намагається використати ситуацію у власній політичній грі.
Звичайно, це не робить Рішельє добрим персонажем. Він маніпулює людьми, переслідує власні інтереси, використовує жорстокі методи й чудово розуміє, що політична влада рідко здобувається за допомогою красивих промов про дружбу.
Проте, на відміну від багатьох інших учасників цієї історії, він принаймні мислить стратегічно.
Його цікавить не перемога в черговій дуелі, не прихильність конкретної жінки й навіть не можливість придбати красивий костюм. Він намагається зрозуміти, як працює вся система, хто насправді ухвалює рішення, які інтереси мають учасники процесу та яким чином можна використати обставини для досягнення довгострокових цілей.
І якщо в дитинстві тебе захоплювала здатність д'Артаньяна перемогти трьох супротивників зі шпагою в руках, то з певним управлінським досвідом починаєш значно більше цінувати здатність Рішельє організувати ситуацію так, щоб йому взагалі не довелося діставати шпагу.
Найцікавіше, що Рішельє поважав д'Артаньяна
Є одна деталь у романі Дюма, яка з роками здається мені особливо цікавою. Кардинал, попри всі конфлікти з д'Артаньяном, здатен оцінити його здібності й навіть пропонує молодому гасконцю службу у своїй гвардії.
У дитинстві цей епізод можна сприймати як чергову спробу лиходія переманити хорошого хлопця на темний бік. Проте з погляду керівника ситуація виглядає значно прозаїчніше: ти бачиш талановитого, амбітного, енергійного молодого чоловіка, який регулярно створює тобі проблеми, і замість того, щоб нескінченно з ним боротися, намагаєшся зрозуміти, чи не можна використати його здібності у власних інтересах.
Власне, це досить непоганий приклад роботи з талановитими людьми, які мають складний характер.
Досвідчений керівник не обов'язково потребує співробітників, які йому подобаються, погоджуються з кожним рішенням і демонструють бездоганну лояльність. Іноді значно ціннішою є людина, здатна знаходити нестандартні рішення, брати на себе відповідальність і досягати результату навіть у ситуаціях, які решта команди вважає безнадійними.
Рішельє бачить у д'Артаньяні не лише супротивника, а й потенційно цінного союзника. І, мабуть, це одна з тих речей, які починаєш особливо цінувати, коли сам багато років працюєш із людьми.
До речі, наприкінці роману кардинал підписує наказ про призначення д'Артаньяна лейтенантом мушкетерів, залишивши ім'я майбутнього офіцера незаповненим. Після всіх пригод, конфліктів та інтриг молодий гасконець отримує можливість професійного зростання від людини, яку протягом більшої частини історії вважав своїм ворогом.
Іноді життя влаштоване саме так: людина, з якою ти найбільше сперечався на початку кар'єри, згодом може виявитися тією, хто найкраще розуміє твою справжню цінність.
Ми не змінюємо улюблених героїв, ми просто починаємо їх розуміти
Насправді було б неправильно стверджувати, що д'Артаньян із роками стає менш цікавим персонажем, а Рішельє раптом перетворюється на позитивного героя. Просто в різні періоди життя ми звертаємо увагу на різні людські якості, оскільки поступово змінюється наш власний досвід.
У молодості захоплює сміливість людини, яка готова кинути виклик усьому світу, трохи пізніше починаєш цінувати елегантність, інтелект і вміння поводитися з жінками, а коли з'являються власні гроші, життєві задоволення Портоса вже не здаються такими примітивними.
Згодом приходить розуміння Атоса, який чудово знає, що за кожною красивою історією можуть стояти складні обставини, людські слабкості та наслідки, про які молодий д'Артаньян поки що навіть не замислюється.
А коли ти нарешті отримуєш достатньо досвіду управління людьми, грошима й процесами, дедалі цікавішим стає кардинал, який намагається контролювати не окрему ситуацію, а всю систему загалом.
Іронія полягає в тому, що для нормального життя чоловікові, мабуть, потрібні всі ці персонажі одночасно. Трохи сміливості д'Артаньяна, трохи елегантності Араміса, здатність Портоса отримувати задоволення від життя, стриманість Атоса й хоча б невелика частина стратегічного мислення Рішельє.
Головне, щоб у процесі дорослішання ти не перетворився остаточно на кардинала, який настільки захопився управлінням державою, що вже не має часу випити вина з друзями, закохатися в красиву жінку або вирушити в якусь абсолютно безглузду пригоду.
Бо тоді, можливо, ти й станеш найрозумнішою людиною в усій цій історії.
Але книжку все одно напишуть про д'Артаньяна.

КОМЕНТАРІ4
Залишити коментар ↗Поки що без коментарів. Будьте першими!
Згадав, як у дитинстві дивився «Тома і Джеррі» та вболівав за мишеня. Тепер мені шкода кота, який просто хотів спокійно жити у власному будинку. Схоже, з мушкетерами відбувається приблизно те саме. Дорослішання взагалі дивна штука: починаєш розуміти всіх тих персонажів, яких у дитинстві вважав занудами та лиходіями.
А я, мабуть, застряг десь між Атосом і Портосом. Уже достатньо життєвого досвіду, щоб не лізти в чужі авантюри, але ще достатньо здоров'я, щоб добре повечеряти й випити вина. Щоправда, друзі-д'Артаньяни періодично телефонують із геніальними бізнес-ідеями, і тут доводиться вмикати внутрішнього Рішельє.
Портос узагалі найбільш недооцінений персонаж. Поки інші страждали через жінок, честь, політику та сенс життя, чоловік хотів гарно вдягатися, смачно їсти й жити у великому будинку. І, що характерно, свого досяг. З роками починаєш підозрювати, що саме він найкраще розумів життя.
У дитинстві я теж хотів бути д'Артаньяном, а тепер, коли переглядаю фільм, найбільше співчуваю кардиналу. Уявіть собі: у країні політична криза, проблеми з Англією, а четверо співробітників силових структур замість виконання службових обов'язків влаштовують дуелі й вирішують особисті проблеми королеви. Як керівник я б їх усіх звільнив)))