Десь між оплатою комуналки, нарадою з бухгалтером і необхідністю записати дитину до стоматолога мільйони дорослих чоловіків раптом згадали, що найбільше задоволення в житті їм колись приносила можливість викрасти автомобіль, увімкнути радіо й поїхати назустріч пригодам. На щастя, йдеться про комп'ютерну гру.
Є щось зворушливе в тому, як солідний чоловік років сорока, який ще вчора розмірковував про диверсифікацію інвестиційного портфеля, сьогодні сидить у телефоні й розглядає покадровий аналіз трейлера GTA VI. Він уважно вивчає фізику води, обговорює поведінку перехожих, сперечається з незнайомими людьми про розміри ігрової карти й абсолютно серйозно цікавиться, чи можна буде заходити до всіх будівель.
Дружина, звісно, нічого не розуміє. Діти теж. Для них тато просто чекає на якусь нову гру.
А тато, між іншим, чекає на повернення в один із найщасливіших періодів свого життя.
У той час, коли грошей було небагато, волосся було більше, а єдиною справді серйозною проблемою суботнього вечора залишалося питання, як пройти місію з радіокерованим гелікоптером у Vice City.
Гра, на якій виросло ціле покоління чоловіків
Якщо тобі сьогодні тридцять п'ять, сорок чи сорок п'ять, GTA майже напевно була частиною твоєї молодості. Можливо, ти починав ще з першої гри, де місто було видно згори, а автомобілі нагадували кольорові коробочки. Можливо, вперше побачив GTA III в комп'ютерному клубі й не міг повірити, що тепер можна просто йти вулицею величезного тривимірного міста, сідати в будь-яку машину та їхати куди заманеться.
А потім з'явилася Vice City.
Пальми, неонові вивіски, рожеві заходи сонця, Томмі Версетті в гавайській сорочці, музика вісімдесятих і та особлива атмосфера американського кіно, яку ми, хлопці з пострадянських міст, сприймали майже як документальний фільм про красиве життя.
У реальності за вікном міг бути листопад, панельна дев'ятиповерхівка, старенький «Ланос» сусіда й магазин із назвою «Продукти». А на екрані ти мчав нічним Маямі під музику Майкла Джексона, володів нічним клубом, мав особняк із басейном і вирішував питання приблизно так, як їх вирішував Тоні Монтана.
Потім була San Andreas, яка взагалі перевернула уявлення про те, чим може бути комп'ютерна гра. Виявилося, що віртуальний світ здатний вмістити цілі міста, пустелі, гори, маленькі містечка, казино, тренажерні зали, перукарні та безліч занять, які не мали жодного стосунку до основного сюжету. Можна було годинами кататися на мотоциклі, слухати радіо, змінювати зачіску головного героя або просто шукати пригоди на свою віртуальну дупу.
І найголовніше: ніхто не казав, що саме ти повинен робити.
Для хлопця, якому в реальному житті постійно пояснювали, що він має вчитися, знайти нормальну роботу, не вештатися ночами й нарешті визначитися з майбутнім, це було майже революційне відчуття.
Тринадцять років очікування. За цей час можна виростити дитину
GTA V вийшла у вересні 2013 року. Спробуй на хвилину згадати, де ти тоді був, із ким жив, на чому їздив, скільки заробляв і про що мріяв.
Можливо, ти ще не був одружений. Можливо, тільки відкривав свій перший бізнес. Або працював у компанії, назву якої сьогодні вже й не згадаєш. Діти, які народилися в рік виходу GTA V, зараз навчаються в сьомому чи восьмому класі. Деякі хлопці, з якими ти колись обговорював пригоди Майкла, Франкліна і Тревора, вже встигли розлучитися, одружитися вдруге, купити квартиру, продати квартиру й переїхати до іншої країни.
А Rockstar усе ще продавала GTA V.
За цей час змінилася вся індустрія розваг. З'явилися й зникли десятки ігрових франшиз, Netflix перетворився на гіганта, соціальні мережі захопили світ, штучний інтелект навчився малювати картини, писати музику й переконливо імітувати розумного співрозмовника. А п'ята частина GTA продовжувала продаватися, обростати новим контентом і збирати величезну аудиторію в GTA Online.
Понад 230 мільйонів проданих копій GTA V. Понад 470 мільйонів копій усієї серії. За такими цифрами вже важко розгледіти звичайну комп'ютерну гру. Це повноцінне культурне явище, яке за масштабом можна порівнювати з найбільшими кінофраншизами світу.
Тринадцять років. Уяви собі, що ти замовив піцу, коли тобі було двадцять сім, а кур'єр приїхав на твоє сорокаріччя. Приблизно так зараз почувається значна частина чоловічого населення планети.
Чому чоловікам так подобається бути поганими хлопцями?
У реальному житті сучасний чоловік існує в досить цікавій системі координат. Він повинен бути відповідальним, фінансово стабільним, емоційно зрілим, уважним чоловіком, хорошим батьком, професіоналом своєї справи, бажано ще й регулярно відвідувати спортзал, правильно харчуватися та не забувати про річницю весілля.
Список вимог до нормального чоловіка у XXI столітті настільки великий, що іноді хочеться найняти ще одного чоловіка, який виконуватиме хоча б половину з них.
І ось ти вмикаєш GTA.
Тут можна сісти в чужий автомобіль, проїхати на червоне світло, послати до біса всіх, хто заважає, купити нічний клуб, втекти від поліції на спортивній машині й закінчити вечір десь на узбережжі океану. Причому ніхто не запитає, чому ти досі не відповів на повідомлення в робочому чаті.
Звісно, було б надто примітивно пояснювати популярність GTA прихованим бажанням чоловіків грабувати банки й розстрілювати поліцейських. Більшість із нас, побачивши справжню бійку біля супермаркету, воліє перейти на інший бік вулиці, а не діставати з багажника гранатомет.
Привабливість GTA полягає в іншому.
Це можливість на кілька годин позбутися наслідків власних рішень. У реальному світі кожен необдуманий вчинок має ціну, і з віком ця ціна стає дедалі вищою. Невдала інвестиція може коштувати кількох років роботи, неправильний вибір партнера може зруйнувати бізнес, одна дурна фраза під час сімейної сварки здатна зіпсувати тобі найближчі вихідні.
У GTA ти можеш зробити абсолютну дурницю, загинути, відродитися біля лікарні й через п'ять хвилин знову мчати містом.
Можливо, це одна з найпривабливіших чоловічих фантазій: світ, у якому помилки не накопичуються.
Насправді ми хочемо не стріляти. Ми хочемо, щоб нас залишили в спокої
Є одна річ, яку люди, далекі від GTA, часто не розуміють. Величезна кількість гравців проводить у цій грі години, практично нічого не роблячи.
Вони їздять містом. Слухають музику. Дотримуються правил дорожнього руху. Купують автомобілі, розглядають будинки, спостерігають за заходом сонця, літають над горами. Деякі навіть паркують машину біля океану й просто дивляться на воду.
У грі, де можна викрасти винищувач і влаштувати апокаліпсис, дорослий чоловік іноді вибирає спокійну вечірню поїздку під хорошу музику.
Хіба це не прекрасно?
З роками починаєш розуміти, що справжня розкіш полягає не обов'язково в дорогих автомобілях, яхтах чи годинниках. Іноді розкіш полягає в тому, щоб ніхто нічого від тебе не хотів. Щоб можна було дві години провести так, як тобі заманеться, без необхідності пояснювати комусь доцільність цього заняття.
Раніше чоловіки для цього йшли в гараж. Там вони могли годинами перебирати інструменти, розбирати карбюратор, пити пиво й обговорювати з сусідом перспективи світової економіки. Інші їздили на риболовлю, де за шість годин могли не впіймати жодної риби, але поверталися додому підозріло задоволеними.
GTA стала своєрідним цифровим гаражем для покоління, яке виросло разом із комп'ютерами.
Тільки тут замість старенького «Жигуля» можна поставити в гараж десяток суперкарів, а замість сусіда, який третій рік обіцяє повернути дриль, запросити друзів із різних куточків світу.
Rockstar продає нам Америку, якої ніколи не існувало
Одна з причин, чому GTA настільки сильно закохує в себе, полягає в тому, що Rockstar створює не просто ігрові міста. Вона створює концентровані образи американської культури, які ми впізнаємо навіть тоді, коли ніколи не були у Сполучених Штатах.
Vice City увібрала в себе атмосферу «Обличчя зі шрамом», серіалу Miami Vice, диско, кримінальних історій про кокаїнові імперії та фантазій про життя серед пальм, грошей і красивих жінок. San Andreas була своєрідною енциклопедією американських дев'яностих із вуличними бандами, гангста-репом, Лос-Анджелесом, Лас-Вегасом і тією особливою романтикою кримінального кіно, на якому виросло наше покоління.
GTA IV показала похмурішу Америку, де мрія про краще життя поступово розчиняється серед боргів, насильства, самотності та необхідності виживати. Історія Ніко Белліка взагалі була значно дорослішою, ніж багато хто очікував від гри, в якій можна було збити десяток перехожих і втекти на таксі.
GTA V перетворила сучасну Каліфорнію на величезну сатиру. Тут усі одержимі грошима, славою, зовнішністю, технологіями, соціальним статусом і бажанням продати тобі чергову непотрібну річ.
Причому Rockstar завжди вдавалося зробити одну дуже складну штуку: одночасно висміювати американську мрію та змушувати гравця хотіти стати її частиною.
Ми чудово розуміємо, наскільки абсурдний світ GTA. Проте, коли бачимо особняк із басейном на пагорбах Лос-Сантоса, у голові все одно виникає думка: непогано було б тут пожити.
Особливо цікаво, що шоста частина повертає нас до Vice City, тільки тепер це вже не романтизовані вісімдесяті, а сучасна Америка з її соціальними мережами, інфлюенсерами, культом зовнішності, дивними персонажами, нічним життям і нескінченним потоком відео, які люди знімають на свої телефони.
І якщо двадцять років тому Rockstar доводилося вигадувати абсурдні ситуації, щоб висміяти суспільство, сьогодні достатньо відкрити TikTok.
Справді, спробуй вигадати щось більш абсурдне за сучасний інформаційний простір. Люди заробляють мільйони, знімаючи власні сніданки. Чоловіки орендують приватні літаки на пів години, щоб зробити фотографії для Instagram. Політики ведуть себе як стендап-коміки, стендап-коміки обговорюють політику, а якийсь хлопець із Флориди може стати світовою знаменитістю після того, як спробує пограбувати магазин за допомогою алігатора.
Раніше подібні історії виглядали як жарти сценаристів GTA. Сьогодні це може бути ранкова стрічка новин.
У цьому сенсі GTA VI має всі шанси стати не просто кримінальною пригодою, а однією з найцікавіших сатир на сучасне суспільство. Особливо якщо Rockstar вдасться зберегти свою традиційну здатність висміювати всіх без винятку: багатих і бідних, консерваторів і лібералів, підприємців, блогерів, поліцію, кримінальних авторитетів і людей, які переконані, що духовне просвітлення можна придбати за 499 доларів на місяць.
Бонні та Клайд для покоління Instagram
Цього разу в центрі історії опиняться двоє героїв: Джейсон Дюваль і Лусія Камінос. За офіційним описом Rockstar, невдалий злочин втягує їх у значно масштабнішу кримінальну історію, яка охоплює весь штат Леоніда, а виживання дедалі більше залежить від їхньої здатності довіряти одне одному.
І тут, здається, Rockstar намацала ще одну дуже цікаву чоловічу фантазію.
Не просто бути небезпечним хлопцем, який живе за власними правилами, а мати поруч жінку, яка готова розділити з тобою цю пригоду. Не ту, яка телефонує з питанням, коли ти нарешті повернешся додому, а ту, яка сидить поруч у машині й цікавиться, чи вистачить бензину, щоб утекти від поліції.
Образ закоханої кримінальної пари живе в масовій культурі вже майже століття. Від Бонні та Клайда до героїв фільму «Природжені вбивці». У ньому є щось значно глибше за романтизацію злочинності: мрія про абсолютну близькість двох людей, які протиставляють себе всьому світу.
У реальному житті навіть спільний ремонт квартири іноді стає серйозним випробуванням для стосунків. А тут пограбування, переслідування, небезпека, гроші, пристрасть і необхідність довіряти партнеру власне життя.
Цікаво буде подивитися, чи вдасться Rockstar зробити з цієї історії щось більше за красиву кримінальну романтику. Адже найкращі моменти попередніх GTA запам'ятовувалися не кількістю вибухів, а персонажами, їхніми слабкостями, суперечностями й дивовижною здатністю залишатися людьми навіть у найбезглуздіших обставинах.
Чому ми чекаємо саме на GTA, хоча хороших ігор вистачає?
За останні тринадцять років вийшло чимало фантастичних ігор. Були величезні відкриті світи, неймовірна графіка, чудові сценарії, складні персонажі. Та ж Red Dead Redemption 2, створена Rockstar, продемонструвала такий рівень уваги до деталей, що іноді хотілося не проходити сюжет, а просто оселитися десь у тому світі, завести коня й більше нікуди не поспішати.
Проте GTA займає особливе місце.
У більшості ігор тобі пропонують стати героєм. Врятувати людство, перемогти зло, знищити монстра, відновити справедливість, виконати пророцтво або хоча б знайти чарівний меч, який чомусь останні три тисячі років лежить у підвалі.
У GTA ніхто не вимагає, щоб ти був хорошою людиною.
Ти можеш бути жадібним, дурним, смішним, непередбачуваним, амбітним, безвідповідальним. Можеш провести вечір, виконуючи складні сюжетні завдання, а можеш витратити його на спроби заїхати на вершину гори на автомобілі, який для цього абсолютно не пристосований.
І саме ця свобода робить GTA особливою.
Світ гри існує не лише для того, щоб ти пройшов його від початку до кінця. Він існує, щоб ти міг у ньому побути. Знайти власні розваги, придумати власні історії, створити ситуації, яких не передбачав сценарист.
Зрештою, GTA є однією з небагатьох ігор, після яких у компанії друзів можна почути фразу:
«Слухай, ти не повіриш, що зі мною вчора сталося».
І наступні п'ятнадцять хвилин слухати історію про події, яких насправді ніколи не було.
Найдорожча іграшка для хлопчиків, які вже давно не хлопчики
Є ще одна обставина, яка робить вихід GTA VI особливим. Покоління, яке колись купувало піратські диски з Vice City на радіоринку, сьогодні має власні гроші.
Той хлопець, який у 2004 році просив у батьків оновити відеокарту, тепер може зайти в магазин, купити PlayStation 5, величезний телевізор, хорошу акустику й навіть спеціальне крісло, а потім переконливо пояснити дружині, що все це придбано виключно для сімейного дозвілля.
Дружина, звісно, не повірить. Проте це вже деталі.
Rockstar опинилася в унікальній ситуації. Її аудиторія дорослішала разом із її іграми, але, на відміну від багатьох інших розваг дитинства, не втратила до них інтересу. Просто змінився спосіб споживання.
У двадцять ти міг грати до п'ятої ранку, а потім іти на пари. У сорок ти розумієш, що після п'ятої ранку тобі вже простіше взагалі не лягати, бо о сьомій потрібно відвезти дітей до школи.
Ми більше не можемо дозволити собі цілий тиждень нічого не робити, крім проходження нової гри. Зате можемо дозволити собі саму гру, найкращу техніку для неї й, якщо дуже пощастить, кілька вечорів, коли нас ніхто не чіпатиме.
І, можливо, саме ці кілька вечорів принесуть більше задоволення, ніж черговий дорогий ресторан, новий смартфон або покупка ще однієї речі, яка мала зробити нас щасливішими, але чомусь не зробила.
Ми чекаємо не на гру. Ми чекаємо на себе
Найцікавіше в усій цій історії те, що GTA VI ще навіть не вийшла, а вже подарувала мільйонам людей те, чого багатьом із них давно бракувало.
Передчуття.
Пам'ятаєш, як у дитинстві ти чекав на день народження? Як рахував дні до літніх канікул? Як не міг заснути перед поїздкою на море? Як новий комп'ютер, велосипед чи навіть якась дурна іграшка могли на кілька тижнів стати головною подією твого життя?
З віком таких моментів стає дедалі менше. Ми купуємо речі, подорожуємо, заробляємо гроші, вирішуємо проблеми, іноді навіть досягаємо того, про що мріяли багато років. Тільки от здатність по-справжньому чогось чекати поступово зникає. Занадто багато обов'язків, занадто багато досвіду, занадто добре ми знаємо, що більшість великих очікувань закінчуються досить буденно.
А потім Rockstar показує трейлер із пальмами, океаном, красивими автомобілями та знайомим містом, і ти раптом ловиш себе на тому, що знову відчуваєш щось подібне.
Тобі знову цікаво, що буде за наступним поворотом.
Можливо, GTA VI виявиться геніальною. Можливо, вона не виправдає всіх очікувань, які людство накопичувало тринадцять років. Можливо, через місяць після релізу інтернет буде переповнений розлюченими чоловіками, які пояснюватимуть, що в San Andreas трава була зеленішою, автомобілі їздили краще, а Rockstar уже не та.
Це навіть не настільки важливо.
Бо одного листопадового вечора ти закінчиш роботу, вимкнеш телефон, сядеш перед телевізором, запустиш гру й побачиш Vice City.
Десь там буде океан. Десь гратиме музика. Десь стоятиме автомобіль, у який можна сісти й поїхати невідомо куди.
І на кілька годин тобі знову буде сімнадцять.
Тільки цього разу ніхто не скаже, що вже пізно й потрібно вимикати комп'ютер.
Ну, хіба що дружина.
КОМЕНТАРІ1
Залишити коментар ↗Поки що без коментарів. Будьте першими!
Да!!! ЖДЕМ!!!